Баранська А.С. МОВА – ОДНА З ІСТОТНИХ ОЗНАК НАЦІЇ

Донизу

Баранська А.С. МОВА – ОДНА З ІСТОТНИХ ОЗНАК НАЦІЇ

Створювати по Admin на тему Пн Лют 20, 2017 12:54 pm

МОВА – ОДНА З ІСТОТНИХ ОЗНАК НАЦІЇ

У науці сьогодні усталеною є теза про те, що найвищою формою організації суспільства, яку виробило людство на шляху поступу, є нація.
Що ж є змістом і сутністю нації? На це питання однозначної відповіді немає. Одні вважають, що націю творить силове поле землі – її фізичні явища, клімат, ліси, поля, гори – уся навколишня рідна природа. Виходячи з цього, сутністю нації є те, що існує поза свідомістю, що притаманне тому чи іншому етносу споконвічно. Є така думка, що нація – це «…щось з великої літери. Щось містичне, яке є в людині, яке є споконвічно в національній душі. Воно може бути в будь-якій формі. Воно може реалізувати себе в будь-яких ознаках. І найперше реалізує себе в тій ознаці, яка породжує почуття окремішності, неподібності до інших [2]».
Інші у визначенні нації віддають перевагу психіці, яка, на їх думку, є тим глибинним, недосяжним корінням, що живить і оберігає націю від будь-якої асиміляції. Цікаві спостереження про особливості української психічної структури подали вчені-психологи. Так, Олександр Кульчицький у книзі “Світовідчування українця” визначив найважливіші риси характеру українського народу.
І все ж у кожному з поглядів на зміст і сутність нації є частина правди. Попри всі розходження їх авторів, об’єднує загальноприйнята теза про те, що однією з істотних ознак нації (поряд із психікою, культурою, ментальністю) є мова.
Якщо мова як явище людського суспільства взагалі виконує свою найголовнішу функцію – функцію спілкування (ми можемо це зробити за допомогою будь-якої мови, якою володіємо на стільки, щоб задовольнити цю потребу), то функції рідної мови значно ширше: у ній закодована своєрідна національно-культурна інформація, яку ми сприймаємо підсвідомо й інтуїтивно. З цього погляду її цілком правомірно слід поціновувати як скарбницю національної культури. Вона й національний символ, і засіб формування й вираження національної психіки, національного мислення, національного самоусвідомлення, надбання та збереження культурної спадщини, засіб національної консолідації тощо.
Крім того, мова – це і світобачення чи, іншими словами, фактор національної свідомості.
Оскільки народ витворює свою мову впродовж віків, вона є духовною сутністю народу, колективною пам’яттю. Пам'ять, як відомо, глибинніша, об’ємніша за знання. Помічено, що думати на іншій мові легше, ніж переживати, бо думання поверхове, переживання ж глибинне. Кожна мова має свої відмітні риси, як їх має етнос – носій мови. Кожний етнос наділений своїми (крім загальнолюдських) характерними рисами, що включає національний побут, повір’я, обряди, спосіб виробництва, національний тип мовленнєвого мислення, національну мову, яка може бути схожа на інші, але й ні на що, окрім як на саму себе.
Як відомо, мова народилася в устах людини в процесі праці. Свідомо залишаючи осторонь виникнення здатності людини до членороздільної мови, як і феномен виникнення людини розумної, слід підкреслити, що вчені підтвердили геніальний здогад В. Гумбольдта, висловлений ним ще у 18ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку й генетично передається від батьків до дітей. Вивчення мови дитиною йде як розшифрування коду. Тому цілком природно, що саме мова точно, глибинно відображає і справжній характер, і дух народу.
Рідна мова – надійний ідентифікатор, вона єднає між собою представників певної нації в часі та просторі. Якщо будь-яка мова виконує лише комунікативну функцію, то функції рідної мови значно ширші. Вона – і всенародний символ, і формування національного мислення, культурної спадщини, консолідації, соціальної ізоляції, виокремлення тощо. Мова є також засобом формування національної психіки та самоусвідомлення. Тому коли йдеться про нашу народну ідентичність, про самобутність духовної культури, перевага перш за все надається мові як своєрідному коду нації. Її значення в людському житті універсальне.
Оскільки народ витворює свою мову впродовж віків, вона є не лише його духовною сутністю, а й колективною пам’яттю.
Як становий хребет всенародної культури, національна мова повинна виконувати всі суспільні функції, зокрема бути й мовою науки. Рівень науки впливає на інтелектуальний рівень суспільства.
Спостерігаючи мовну неохайність окремих представників офіційних рівнів, констатуємо, що проглядаються речі дуже серйозні – духовний нігілізм, інертність мислення, верхоглядство у питаннях національно-мовного будівництва.
Унаслідок явища інтерференції, нерівноправної двомовності або й мовної дискримінації, витворюється своєрідна макаронічна мова, яка на українському грунті має назву «суржик». Суржик за своєю природою є деструктивним явищем, він і є саме стадією своєрідного розпаду.
Отже, якщо ми хочемо бути цивілізованою нацією, маємо дбати про свою мову. Бо цілком справедливою є думка про те, що провінція починається там, де цураються рідної мови. І від того, як ми дбатимемо про мову, а отже, й про збереження й розвиток нашої культури, традицій, залежить наша доля – будемо провінційним додатком до іншого народу, чи станемо народом самобутнім, збережемо свою сутність як нація цивілізована. Бо мова – це душа і гордість нації.
Люди мають дбати про рідну мову, а значить, і про збереження та розвиток національної культури, традицій, духовності. Лише за такої умови збережемо свою сутність як нація цивілізована.
Уряд має на державному рівні створити спеціальні науково-дослідні інститути для розв’язання соціолінгвістичних проблем, зарадити справі може і створення відповідних серйозних програм, велика державна підтримка відродження національно-культурної спадщини.
Сприйняття світу і його осмислення залежить від інтелектуального розвитку людини. Мовленнєвий її рівень сприймається тільки на тлі суспільного розвитку, з урахуванням того загального психічного закону, згідно з яким людина найлегше засвоює те, до чого підготовлена вихованням, суспільним становищем, освітою.
Духовна культура – це мораль і віра, література й наука, філософія та народна творчість, мистецтво, спосіб поведінки людей. Мова є першоосновою духовної культури, носієм її національної самобутності.
Список використаних джерел
1. Явір Валентина. Мова і нація. Методичні рекомендації із спецкурсу для студентів-філологів / Явір Валентина. – Кривий Ріг, 1995. – 54 с.
2. Валентин Мороз. Мова і нація / Валентин Мороз // Народна газета. – 1992. – №1,2.


Admin
Admin

Кількість повідомлень : 205
Дата реєстрації : 20.02.2017

Переглянути профіль користувача http://rbl3d.ukrainianforum.net

На початок Донизу

На початок


 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі