Черненко В.О., Бєляєва Н.В. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРЧОГО СПАДКУ ЛІТЕРАТУРНИХ ДІЯЧІВ ЯК ВИХОВНИЙ РЕСУРС

Донизу

Черненко В.О., Бєляєва Н.В. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРЧОГО СПАДКУ ЛІТЕРАТУРНИХ ДІЯЧІВ ЯК ВИХОВНИЙ РЕСУРС

Створювати по Admin на тему Вт Лют 21, 2017 7:25 am

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРЧОГО СПАДКУ ЛІТЕРАТУРНИХ ДІЯЧІВ ЯК ВИХОВНИЙ РЕСУРС

Сучасний період розвитку людської цивілізації визначається процесами глобалізації та інтеграції майже всіх сфер суспільного життя. Ці процеси спрямовані на формування єдиного політико-економічного світового простору. Звісно, це стосується виховання й освіти, які в наш час розглядаються як провідні фактори світової інтеграції.
Суспільно-політичні та економічні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають нового педагогічного бачення проблем виховання дитини в системі національної освіти. Важливим є завдання виховання гармонійно розвиненої, творчої особистості на засадах національної самобутності: громадянина незалежної держави, гуманіста, носія духовної культури нації.
Проблема виховання вирішується сьогодні відповідно до положень Конституції (Основного Закону) України, Законів України „Про освіту”, Про загальну середню освіту”, „Про вищу освіту”, „Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти”, Концепції «Нова українська школа» (2016).
Проблема виховання та удосконалення виховного процесу присвячені роботи І. Беха, О. Бодальова, М. Боришевського, Н. Ганнусенко, О. Киричука, Г. Костюка, Е. Помиткіна, К. Чорної.
Методологічні засади ресурсного підходу вперше були сформульовані у класичних роботах з економічної теорії прибутку та конкуренції Д. Рикардо, Й. Шумпетера, Е. Пенроуз, М. Портера. Серед сучасних науковців важливу роль відіграють наукові пошуки та практична діяльність Н. Кононец, М. Мамардашвілі, С. Микитюк, В. Моляко.
Поняття ресурс тлумачиться як джерело, запас чого небудь (природні, енергетичні, матеріальні, трудові, фінансові ресурси) [2, с. 405].
Ресурси — все те, що може бути використано для забезпечення функціонування та розвитку школи.
Ресурси вчителя — це наявні засоби, властивості, якості особистості, якими педагог реально володіє [1].
Виховні ресурси протрактуємо як сукупність надбань людства, соціальної, побутової й історичної сфери та зусиль суб’єктів виховного впливу для досягнення педагогічної мети.
В. Сухомлинський відстоював думку, згідно з якою знання та почуття дітей завжди виступають у нерозривній єдності як ресурс вироблення їх способу життя. Оволодіння знаннями – це ідейно багате, багатогранне, емоційно насичене життя особистості. Пізнаючи і знаючи, людина хоче, прагне, любить, співчуває, гнівається, зневажає, ненавидить. Коли процес пізнання супроводжується емоційними переживаннями і збудженням почуттів людини, тоді знання набувають особистісної значущості, стають внутрішнім стимулом моральної поведінки. Отже, не слід відгороджувати дитину від хвилювань і тривог, а, навпаки, створювати умови, за яких думка полонить серце, пробуджує почуття. Тільки за цієї умови, вважав автор, переконання здобуваються. Автором висловлюється думка, основною ідеєю якої є те, що у формуванні світоглядних переконань провідною ланкою виступає чуттєва сфера учнів: «Переконаність формується тоді, коли вихованець усвідомлює істину в процесі активної діяльності, проймається глибокими інтелектуальними, моральними, естетичними почуттями. Інтелектуальна та емоційна сфери духовного життя людини будь-якого віку взаємозв’язані й взаємозумовлені. Пізнавальні процеси завжди супроводжуються тими або іншими почуттями, але в кожному віці ця залежність проявляється своєрідно» [3, с. 251].
На нашу думку, значний виховний ресурс для розвитку моральних, духовних та громадянських якостей підростаючого покоління має творча літературна та педагогічна спадщина Лесі Українки.
Виховний ресурс літературних творів – це сукупність його художніх властивостей, які наділені величезним потенціалом естетичного, морального та духовного впливу на людину.
У доробку Лесі Українки ми виокремлюємо такі виховні ресурси:
– значущість рідної мови для збереження і розвитку нації. Ця ідея є провідною в творчості поетеси, її життєвих виборах загалом. Знаючи близько десяти іноземних мов, вона, однак, насамперед намагалася довести, що українська серед них є повноцінною, не менш гідною як за своїми виразними можливостями, так і відповідно до потенційного суспільного статусу, попри всі наявні утиски;
– вагомість українознавчого компоненту в вихованні. Рідна пісня, образи рідної природи, орнаменти вишивок, елементи побуту, традиції – все є чинниками національного виховання;
– сім’я, її традиції і цінності повинна розглядатися як незамінний чинник формування та функціонування особистості. Історія сім’ї Косачів-Драгоманових як середовища національного виховання, особистий внесок Лесі до збереження і розвитку родинних традицій, виховних цінностей відображені в її листах, спогадах рідних і сучасників, є безперечним цьому свідченням;
– наявність у соціумі кількох виховних ідеалів, що функціонують одночасно в різних виховних середовищах і різною мірою відображають суспільні запити. Виховний ідеал українця з педагогічних позицій Лесі Українки може розглядатися в трьох ракурсах: антиідеал як втілення якостей, негідних для людини, дитини свого часу і своєї нації; образ сучасника, наділеного гуманними, національно детермінованими якостями, що можуть і повинні бути виховані в українця; ідеал виховання людини – борця, провісника суспільних змін, втілення якостей людини майбутнього суспільства;
– необхідність вдоволення матеріальних, методичних, кадрових запитів школи. Основні риси національної школи, як вони представлені в творчому спадку Лесі Українки, відображають її уявлення про особистість, яка повинна у цій школі формуватися, й утілюють мрію поетеси про створення середовища повноцінного розвитку дитини. Особлива роль при цьому відводиться постаті вчителя – людини гуманної, освіченої, здатної до творчої педагогічної діяльності. Проте в умовах кінця ХІХ – початку ХХ ст. таке відображення здійснювалось переважно за принципом ,,від протилежного”;
– вагомість у національному вихованні українця християнського чинника. Християнство визнавалося в цьому сенсі, хоча поціновувалося поетесою неоднозначно. Воно сприймалося нею насамперед як значущий культурний набуток людства, що, маючи вагоме значення для становлення і функціонування особистості, водночас може зумовлювати певні недоліки виховання. Критика Лесею Українкою християнства обумовлена для неї пріоритетом антропологічних цінностей. Вона надає перевагу виховному ідеалу людини як індивіда, незалежного від нав'язування йому суспільством способів життєдіяльності;
– людина має формуватися як свідомий творець власної долі. Вихована особистість – це, насамперед, та, що здатна взяти на себе відповідальність за свої гідні вибори протягом усього життєвого шляху, не скоритися перед несприятливими обставинами, зуміти вступити в боротьбу як із негідним оточенням, так і з власними слабкостями [4, с. 14].
Тож, актуальність цих педагогічних ідей не викликає сумнівів у контексті сучасних трансформацій української освіти та педагогічної теорії і практики та як виховний ресурс забезпечуває: поєднання у змісті освіти національного та загальнолюдського; ствердження пріоритету гуманістичних цінностей загальнолюдського плану без приниження значення національних цінностей українського народу; визначення і педагогічне забезпечення змісту виховання молодого покоління українців; збереження й примноження культурного спадку українського народу у всіх сферах життя і діяльності людини; формування взаємин у сім’ї як виховному середовищі, що зорієнтоване на вирішення виховних завдань як власне родинного, так і суспільного характеру; виховання особистісних засад конструктивної життєтворчості особистості в умовах, які є для неї несприятливими з об’єктивних причин (хвороба, обмеженість соціальних можливостей тощо).

Список використаних джерел
1. Горбушина О.П. Психологический тренинг. Секреты проведения. – СПб.: Питер, 2007. – 167.: ил – (Серия «Практическая психология»).
2. Педагогічний словник / АПН; Інститут педагогіки / М.Д. Ярмаченко (відп. ред.), Н.Б. Копиленко (підгот.). — К. : Педагогічна думка, 2001. — 516 с.
3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. / В. О. Сухомлинський. – Т. 1. – К.: «Радянська школа», 1976. – 654 с.
4. Черненко В. О. Педагогічні ідеї про національну школу і виховання у творчій спадщині Лесі Українки: автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / В. О. Черненко ; Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград, 2011. — 20 с.

Admin
Admin

Кількість повідомлень : 205
Дата реєстрації : 20.02.2017

Переглянути профіль користувача http://rbl3d.ukrainianforum.net

На початок Донизу

На початок

- Подібні теми

 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі